Згадуючи війну в Іспанії

Description

«Згадуючи війну в Іспанії» — нарис про громадянську війну між іспанськими лівими і фашистами, в якому Орвелл попереджає про небезпеку тоталітаризму, який з'являється і утверджується багато в чому завдяки маніпуляціям, пропаганді і боягузству та угодовництву лібералів.

Sujets

• Conflicts
• Wars
• Histoire
• Military
• History

Informations

• Publié par: Andrii Ponomarenko
• Date de parution: 27 juin 2023
• Nombre de lectures: 0
• EAN13: 9786178341701
• Langue: English

Extrait

Джордж Орвелл
Згадуючи війну в Іспанії
«Згадуючи війну в Іспанії» — нарис про громадянську війну між іспанськими лівими і фашистами, в якому Орвелл попереджає про небезпеку тоталітаризму, який з'являється і утверджується багато в чому завдяки маніпуляціям, пропаганді і боягузству та угодовництву лібералів.
Зміст
Джордж Орвелл
Згадуючи війну в Іспанії
Про видавництво
Publisher: Andrii Ponomarenko © Ukraine - Kyiv 2023
ISBN: 978-617-8341-70-1

1942 рік
1.
Насамперед хочу розповісти про спогади, власне, буденного характеру: звуки, запахи, обриси речей.
Як не дивно, але найкраще мені запам'ятався тиждень так званого курсу молодого бійця, який ми проходили перед тим, як нас відправили на фронт. Я пам'ятаю величезні кавалерійські казарми в Барселоні, шалені протяги у стайнях і бруковані плаци; водокачку з крижаною водою, якою ми милися після виснажливих тренувань, огидну їжу, проковтнути яку допомагав ковток вина зі старої фляги; а ще дівчат з загонів міліції, які рубали дрова не гірше за чоловіків. А ще, пам'ятаю, у нас були переклички щоранку, і моє доволі буденне і безбарвне англійське ім'я звучало якось недоречно на тлі мелодійних іспанських: Мануель Гонсалес, Педро Агілар, Рамон Фенеллоса, Роке Балластер, Хайме Доменек, Себастіян Вілтрон, Рамон Нуво Бош. Я називаю саме цих людей, бо чудово пам'ятаю кожного з них. Ймовірно, всі вони вже мертві, за винятком двох, які були справжніми покидьками, і, без сумніву, пізніше успішно поповнили ряди фалангістів. Принаймні, як мені відомо, двоє з цього списку точно загинули, одному хлопчині було років двадцять п'ять, іншому ледь виповнилося шістнадцять.
Ще один яскравий і, можливо, навіть певною мірою один з ключових спогадів про війну — це огидний запах життєдіяльності людини, який переслідував тебе майже всюди. Звичайно, нужники — це окрема тема і так нелегкого солдатського життя, і, мабуть, лише лінивий не писав про це у своїх розповідях про військову службу. Повірте, я б навіть не згадував про це, якби наша казармена вбиральня не зробила свій окремий внесок у руйнування моїх ілюзій з приводу громадянської війни в Іспанії. Наші туалети були, так би мовити, римського типу, тобто, передбачали сидіння навпочіпки — що, як ви розумієте, пекельно незручно — але наші «вбиральні» були ще й зроблені з якогось полірованого слизького каменя, тому іноді, щоб утриматися на ногах, доводилося балансувати, наче ті еквілібристи в цирку. До того ж туалети ці постійно засмічувалися, що теж було видовищем не для слабких нервами. Звичайно, в моїй пам'яті збереглося і багато інших огидних моментів, але я вважаю, що саме солдатські нужники вперше посіяли в моїй голові думку, яка згодом переслідувала мене ще довго: «Ось ми, солдати революційної армії, захищаємо демократію від фашизму, б'ємося на війні, боремося за щось важливе, а деталі нашого власного життя, які залишаються, так би мовити, за кадром, настільки огидні та принизливі, наче у в'язниці, і це, як то кажуть, у народній армії». Пізніше це враження вкорінилося завдяки ряду інших факторів: таких, як несамовита нудьга життя в окопах і голод настільки звірячий, що подекуди люди вдавалися до підлих інтриг заради купки недоїдків, а ще постійні виснажливі сварки, спричинені недосипанням і загальним виснаженням організму.
Квінтесенція жаху армійського життя (хто був солдатом, той зрозуміє, що я маю на увазі) завжди одна і та сама, незалежно від того, на чиїй стороні та в якій країні ви воюєте. Адже, хоч би що, дисципліна — вона і в Африці дисципліна. Ти зобов'язаний виконувати накази, а в разі невиконання нести покарання, а відносини офіцера і простого солдата — це завжди відносини начальника і підлеглого. Картина війни, викладена на сторінках таких творів як «НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН», в принципі, правильна — кулі ранять, трупи смердять, люди під перехресним вогнем часто настільки налякані, що випорожнюються у штани. Вірно і те, що соціальне середовище, в якому формуються підрозділи будь-якої армії, згодом визначатиме рівень їх підготовки, тактику та ефективність армії в цілому. А ще вірно те, що усвідомлення того, що ти борешся за праве діло, сильно піднімає бойовий і моральний дух, хоча це, скоріше, більше властиво цивільному населенню, адже солдат навчений будь-що йти в бій, бо такий його обов'язок. (Люди часто забувають, що солдат, десь ближче до передової, зазвичай занадто голодний, наляканий, замерзлий і, перш за все, занадто втомлений, щоб перейматися через політичні мотиви війни). Але закони природи однакові та незворотні як для «червоної» армії, так і для «білої». Вошам і снарядам, які розриваются за кілька метрів від тебе, байдуже до того, наскільки справедливі твої мотиви і наскільки виправдана ціль, за яку ти воюєш.
Чи варто говорити про такі очевидні речі, запитаєте ви? Так, думаю, варто, адже основна маса британської та американської інтелігенції вочевидь не знала про це тоді і не знає навіть зараз. Людській пам'яті властиво багато чого забувати, і наші спогади про ті дні зараз теж вельми туманні. Але варто лише трохи озирнутися назад, відновити у пам'яті ті тривожні події, можливо, відшукати десь у архівах старі випуски «Нью массез» або «Дейлі воркер», і ви побачите, як нахабно «ліві» дурили довірливий народ у ті роки, провокуючи тим самим військову істерію серед простого люду. Суцільні кліше та заяложені фрази! І при цьому абсолютна бездушність та байдужість! З якою холоднокровністю Лондон тоді спостерігав за бомбардуванням Мадрида! І я зараз вже мовчу про «правих» пропагандистів — усіляких там Ланнів, Гарвінів і їм подібних — з ними і так все зрозумііло. Я говорю про тих людей, які протягом двадцяти років горлали, засуджуючи саме поняття військової «слави», обурювалися байкам про звірства та вбивства ворогів, не вірили у щирість патріотизму і хоробрість солдатів на полі бою, а зараз раптом почали кидатися такими заявами, які, якщо замінити кілька імен у їх полум'яних промовах, можна було б сміливо сприйняти за пропаганду «Дейлі мейл» зразка 1918 року. Якщо британські інтелігенти завжди і вірили у щось свято та беззастережно, то це у те, що війна — це не вихід. Вони наполягали на тому, що війна — це суцільні трупи і смердючі туалети, і нічого хорошого за її допомогою не можна досягти. І ось ці самі люди, які у недалекому 1933 році презирливо фиркали, якщо ви говорили, що за певних обставин пішли б воювати за свою країну, у 1937 році обзивали вас троцкістом і фашистом, якщо ви мали необережність припустити, що статті в «Нью массез», які розповідали про поранених солдатів, що вони відразу ж після надання їм першої допомоги знову кидалися у бій, можливо, трохи перебільшені. Їх колеги з «лівого» табору теж змінили свої гасла з «Війна — то марне діло» на «Війна — то славне діло», причому їх абсолютно не турбувало повне протиріччя та невідповідність цих гасел, і взагалі вони якось кардинально змінили свій курс без будь-яких проміжних і перехідних етапів. Пізніше більшість з них ще не раз так само кардинально змінювали свої погляди. Думаю, що чимало людей, які на той час складали свого роду кістяк інтелігенції і були прихильниками «Оксфордської клятви» у 1935 році, зненацька у 1937 році затято агітували за «жорсткий курс проти нацистської Німеччини», потім у 1940 році підтримували Народну Конвенцію, а зараз наполягають на відкритті Другого фронту.
Що стосується народних мас, то різкі зміни в думках і поглядах, а також почуттях і моральному дусі, якими, здається, можна було управляти, як напором води у крані, були результатом систематичного «промивання мізків» за допомогою пропагандистських газет і радіопередач. Ризикну припустити, що інтелігентами у подібній ситуації більше керувало бажання банально забезпечити собі фінансову та фізичну безпеку. Ось вони начебто виступають «за» війну, а вже наступної миті вони радикально «проти» неї, при цьому не маючи ані найменшого реального уявлення про цю саму війну. Коли вони з ентузіазмом просторікували на тему іспанської війни, вони, звичайно, розуміли, що там вбивають людей, і що бути вбитим — то подія прикра, але вони також вважали, що солдату Іспанської Республіканської армії ця війна не приносить якихось особливих незручностей, чи то моральних, чи фізичних, наче у нужниках республіканців смерділо не так сильно, а дисципліна була менш жорсткою. Досить переглянути заголовки у «Нью Стейтсмен», щоб на власні очі побачити, що саме так це і намагалися показати суспільству. А зараз те саме говорять і про Червону Армію. Ми стали занадто цивілізованими, щоб помічати очевидні речі. А речі насправді дуже прості — щоб вижити, часто доводиться боротися, а у бою неможливо не забруднитися. Так, війна — це зло, але найчастіше це менше зло. Той, хто взяв до рук меча, від меча і загине, але того, хто відмовляється брати до рук меча, швидше за все вб'є якась огидна болячка. Той факт, що таку ось, здавалося б, банальність доводиться озвучувати і пояснювати, наочно показує, що з нами зробили роки паразитичного капіталізму.
2.
До всього вищесказаного додам ще кілька слів про звірства та кровопролиття.
Правду кажучи, я особисто мало стикався з жорстокими розправами під час Громадянської війни в Іспанії. Я знаю, що деякі з них були на совісті республіканців, але набагато більше (і вони тривають донині) коїлись саме фашистами. Але що мене вразило тоді і продовжує вражати й досі, то це те, що люди судять про безчинства, відштовхуючись виключно від своїх політичних уподобань. Тобто людина впевнена — те, що робить ворог, то є чистої води звірство, а ось жорстокість свого уряду та армії вона ніби і не помічає. Нещодавно я склав таблицю, яка демонструє випадки військових злочинів і кровопролиття за період з 1918 року до теперішнього часу. Так от, не було й року, щоб десь не відбувалися криваві розправи, і навряд чи вам вдасться згадати хоча б один випадок, коли ліві та праві одночасно притримувались однакової думки з якогось питання. Більше того, у будь-який момент ситуація може радикально змінитися, і те, що ще вчора вважалося жахливим злочином, може перетворитися на безглуздий наклеп прост